І виходили до нього вся країна Юдейська та всі єрусалимляни.
Так говорить Євангеліст Марко про Йоана, Христового Предтечу. Як бачимо і знаємо, він не використовував ані реклами, ані проповіді. Він перебував у пустелі. Гіршого місця для проголошення якоїсь правди, реалізації свого плану важко придумати. Невже Господній пророк не мав ніякої горливості щодо виконання своєї місії? Чи йому було байдуже? Чому ж він так погано приготувався? Не бачимо у ньому жодної акомодації чи пристосування. Носить одежу не як людей. Веде себе неадекватно. І що саме дивно, що за це потім його хвалить Ісус.
Яким чином Йоан досягнув такого успіху? Як він міг таке отримати: щоб до нього сходилася уся країна і уся столичні мешканці? Такого успіху в нас час не має ніхто. Йоан не вчинив жодного чуда, отже пояснювати це тим, що люди очікували від нього сповнення своїх очікувань, не підходить. Чого ж люди приходили до Предтечі?
Та і часи загалом були не такі вже і важкі. Війни особливо не турбували: було і гірше. Політична картина не була особливо привабливою. Але цілком спокійною. Ірод відбудовував Храм. При релігійній владі стояли садукеї. Нічого такого. Все добре. Митарі збирають гроші, хворі страждають і помирають. Влада краде. Все так, як завжди. Чого ж усі ці люди ринулися зі своїх насиджених місць і підуть у пустелю?
Якщо ми придивимося до Ісуса, то Він чинив зовсім протилежно до постаті Йоана Предтечі. Він ходив по містам та селам. Використовував синагоги для проповіді. Чинив чуда. У Ісуса теж були моменти особливого сприятливого впливу на слухачів: Його навіть хтіли зробити царем.
Але з Ісусом знову проблемна справа: Він хоча і ходив, проповідував, чинив чуда, але тікав від слави і від людей. Перед самою смертю Він фактично залишився Сам. Лише декілька людей, які любили Його, були поруч. Навіть більше — уся слава Його проповіді ні до чого не привела. Якби не Воскресіння та Зішестя Святого Духа, то б після Ісуса певно нічого б не залишилося.
Таким чином Господь і Його Предтеча використовували різні методи, однак у чомусь вони сходилися: вони виконували кожний свою мету. Йоан готував народ для Ісуса: йому не потрібну була слава та увага до його особи. Ісус теж виконував Своє завдання; Він зовсім не збирався ставати юдейським царем, Йому не потрібна була слава — Він мав зібрати розсіяних дітей Божих. І для цього завдання Йому було замало самого слова проповіді. Йоан же не мав іншої методи, окрім прикладу свого життя та слова проголошення.
Чого ж люди сходилися до Йоана? Хоч якби я не був віруючим і не намагався побачити діяння Святого Духа у кожній події, так я все одно маю розум і маю ним користуватися. Тому, хоч якби кого це не шокувало, але моя думка чому люди так сильно сходилися до пророка в пустелі — це надія.
Це саме та причина, яка заставляє наших людей дивитися “Битви екстрасексів”, їздити по різним чудотворним місцям, ходити до ворожок та намагатися різними засобами змінити долю. Це сподівання. Бажання кращого. Тому не дивно, що відповідь Йоана була іноді шоком для тих, які приходили до нього.
Тому саме звернення уваги не є головною метою для проповіді. Що толку з того, що мене будуть чути тисячі людей? Що толку з того, що ці люди будуть мені аплодувати чи навіть хвалити мене? Що толку з того, що мене будуть читати і поважати, що я увійду в історію своєї країни та світу? Головне у проповіді зовсім не кількість слухачів та не місце проведення. Головне навіть не те, якій це вплив призведе на слухачів та на самого проповідника. Головне вічна доля цієї проповіді чи принаймні життєва. Якщо людина зустрінеться з Богом і це змінить її життя до кінця, то це і самий головний наслідок цієї зустрічі. Якщо ж проповідь промайне як чергова подія і нічого не змінить у житті людини, то можна говорити про те, що вона нічого не дала. Врешті-решт плоди життя є метою проповіді, а не сама проповідь по собі. Головне життя, а не слова.
Що толку з того, що слова сказані, але ніхто не живе ними? Що з того, що я маю гарно говорити, якщо це не приносить добра моїм ближнім? Що з того, що я проповідую, якщо я сам не живу тим, що проголошую? Що толку з гарних слів проповіді, якщо усі, які його слухають сплять?!
У нас час Церква активно приймає участь у тому, що відбувається у цьому світі. Папа проголошує збір допомоги для Сходу України. Існує безліч християнських сайтів, журналів, навіть каналів. Але та висока планка любові, яку підняв наш Господь Ісус Христос залишається актуальною досі. І її не можна виконати лише словами.
Йоан Предтеча віддав своє життя ніби за банальну справу, яка нічого не мала спільного з Ісусом. Він засудив одруження царя і за це був скараний смертю. Ісуса, Великого Вчителя та Чудотворця, засудила група зависливих та недалекоглядних релігійних діячів. Коли починають розповідати якісь байки про Ісуса, про те, що Він вчився у Індії та Єгипті, то забувають, що зовсім не це було головним у Його житті.
Головною завжди була любов. Йоан віддав життя за правду і те, що він був у свій час популярним ні в чому йому не допомогло. Так само і Ісус помер на Хресті. Йому не згадали ані чудеса, ані слова. Усе це стало важливим для Його учнів лише після Воскресіння.
Тому проповідь сама по собі не має ніякого значення. Золотоустий чи не тому став найкращим проповідником, що відповідав на потреби людей; він схилявся над людьми — і це і була його любов, справжня, душпастирська.
Наскільки я вмію любити тих, з ким спілкуюся чи листуюся? Чи я пишу лише тому, що мені нема чим зайнятися? Чи вірю я сам в те, що слово може дати життя, а може погубити? Може привести до покаяння і дарувати любов? Чи вірю я в те, що таким чином можу виконувати Божу Волю? Чи роблю я це для того, щоб отримати славу та спокій чи для того, щоб проголошувати Того, Кого люблю? Що мене цікавить? Добро ближнього чи моя правота? Чи вірю я що писанина у ФБ може бути справою Самого Бога?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.